« Ранковий біг | Головна | Срібло, злато – то болото, а Хліб – ЦАР! »
Трохи про егоїзм…
Додав Ingwar | 2009-07-27
Коли я розпочав вести свій блог, то хотів аби він був самобутнім та позитивним, бо негативної інформації і так вистачає в повсякденному житті. Але за деяких обставин я вирішив відступити від цього правила, бо згадав, що блог – це мій електронний щоденник, писати в якому можна про все, навіть й про негативне, якщо душа вже не може мовчати…Отже, хто не хоче засмучуватись чи не любить читати великі пости, то можете далі не дивитись. Всіх інших – запрошую…
Колись дуже давно, десь років 8 потому, я вирішив написати невеличку книгу про свої спостереження щодо проявів егоїзму серед людей. Може колись я цю книгу й допишу, а може й ні… Висновок цієї книги був про те, що всюди у повсякденному житті всі люди проявляють егоїстичність в більшій чи меншій мірі, а деякий егоїзм став майже традиційним. Хочу розповісти про один з найбільш популярних видів егоїзму і про те, що, зіткнувшись з однією неприємною ситуацією, я почав дещо по-іншому дивитись на все це. Однією з частин мого твору повинен був стати діалог між парубком та старою людиною про смерть близьких людей. Ідея була такою: коли у людини помирає хтось з родичів чи близьких, вона починає плакати, жалкувати про те, що більше ніколи не побачить померлого…Дуже страшні та сумні переживання: «Що я буду робити без нього(неї)? Навіщо він (вона) мене покинула? Як я буду жити далі?». Ці слова почути чи промовити довелося майже кожній людині у світі. Але сенс у тому, що всюди фігурує слово «Я» (мій, мене тощо). І не дарма, бо насправді людина жалкує у таких випадках саме СЕБЕ, а не померлу людину, яка вже спочиває від життєвих проблем та якій вже все одно що буде далі на Землі… Оце і є – чистесенький ЕГОЇЗМ, від якого зазвичай всі відхрещуються, бо так би мовити, «соромно бути егоїстом». Отака була ідея однієї з частин майбутньої книги, якщо дуже стисло розповідати. Але нещодавно я зрозумів, що буває найбільша міра егоїзму – це коли ти знаєш, що хтось з твоїх рідних чи близьких дуже скоро помре, а зробити нічого неможна… Тоді цей стан жаління себе, своїх інших родичів триває кілька місяців і дуже сумно на душі… Нещодавно я дізнався, що в мого батька, коли він пішов до лікарні, бо боліла нога, виявили рак нирки. Ніхто не вірив, що це правда, бо всі знали, що мій тато ніколи майже не хворів (за своє життя я всього декілька випадків пам’ятаю, коли в нього було ГРЗ (гостре респіраторне захворювання)), не приймав ліків. Тому ми вирішили провести ще декілька додаткових обстежень у різних лікарнях. Але…сьогодні цей діагноз підтвердився… Лікування ще не назначили, але і так ясно, що потрібно робити операцію, яка не гарантує, що хворий проживе більше півроку. Мій та батька природній оптимізм не дозволяє вірити в погане. Я усіма силами намагаюсь зробити все можливо, аби мій татко жив якомога довше. Але, саме цей Егоїзм, про який я писав вище, час від час нападає наче приступ якоїсь хвороби, і починають лізти такі ж самі думки: «Як я буду без нього? Як шкода, що він не побачить як виростуть його онуки, а онуки не будуть пам’ятати його, бо ще дужі малі!..» Отже майже цілі дні та тижні проходять у боротьбі цих «егоїстичних» думок та віри в найкраще. Єдине, що я боюсь навіть уявити якими жахливими думками зараз заповнений мозок батька… Висновок який я з цього всього хочу зробити може виявитися комусь банальним чи навпаки дивним, але все ж таки: найстрашніше для людини і її родичів – це знати що смерть невдовзі прийде, а час цього «очікування» – майже пекло, вогонь якого горить ще стрімкіше завдяки природному людському егоїзму…
Цей перший і сподіваюся останній сумний пост хочу завершити кліпом на пісню, яка одразу згадалась, коли до мого дому постукалася у двері біда… – «Скрябін – Татко хорий».
Бажаю всім здоров’я, довгого щасливого та радісного життя!!! Без егоїзму!!!
25th Январь 2010 - 20:39
Дуже сподобався твій пост. Співчуваю щодо батька… Моя бабуся теж хвора, на рак легенів… Проте мій безкрайній оптимізм допомагає не думати про погане і сподіватись на диво…
[Відповісти]
9th Октябрь 2011 - 11:18
Так, дуже співчуваю… З кожним днем я все більше й більше переконана, що егоїзм притаманний кожній людині, але в більшій чи меншій мірі… А ще якщо людина хвора на не виліковну хворобу, то віддав би усе заради її життя, якщо вона тобі і справді дорога…
[Відповісти]